Тетяна

Війна, як і багатьох наших співвітчизників, застала нас зненацька. Але перші потужні вибухи, які я почула близько 4-ій ранку 24 лютого, були мені вже знайомими. Серце заколотилося так, що мало не вистрибнуло з грудей та сльози покотилися градом – я відчула липке спекотне дежавю літа 2014 в Донецьку… На мить поринула у спогади, туди, де в мене є чудова родина – чоловік, діти, друзі, улюблена дача по вихідним, мирне та щасливе життя. Тоді, через російське вторгнення, я водночас втратила все! Я не могла повірити в те, що ситуація повторюється. Ні, цього не може бути – кричало моє серце, я не можу знову втратити свій дім, але реальність проривалася в мозок жахливими вибухами, які було чутно з усіх сторін. З Донецька я бігла під обстрілами з двома дітьми, а зараз в мене ще є шестимісячне немовля. В перші дні я була в геть приголомшеному та безпорадному стані, відчуваючи майже тваринний страх за життя дітей.

Десь на п’ятий день, після чергової жахливої ночі в холодному подвалі з кричащим майже весь час немовлям, я зрозуміла, що мушу забезпечити всім нам безпечне місце, бо в дітей я єдиний піклувальник. Якщо раптом зі мною щось станеться, хто подбає про них? Мені було важко прийняти це рішення через сильний страх небезпеки в дорозі для немовля, але лишатися було набагато небезпечнішим.

Нам дуже пощастило дістатися до вокзалу, сісти в потяг до Львову та, врешті решт, виїхати з країни. Виснажлива дорога сюди зайняла більше 4 діб. Через всі обставини та шалений стрес ми дуже сильно захворіли, а особливо малеча (за перші тижні ми побували з ним у трьох лікарів та навіть у відділенні інтенсивної терапії, оскільки дитина почала задихатися вночі, все тіло вкрилося жахливою екземою). Але найголовнішим було те, що ми опинилися в безпеці!

В Чехії нам допомагали друзі та небайдужі люди, які забезпечили житлом на перший час. Але треба було знайти щось більш стабільне, бо кожен переїзд (ми змінили місце перебування 4 рази за три тижні) викликав в мене жахливий стрес, бо це відтворювало мою травму – необхідність швидко запакувати речі, схопити дітей та рятуватись. Я почала звертатися по допомогу до всіх своїх знайомих і врешті решт отримала номер Кімберлі. Я відразу зателефонувала та розповіла про ситуацію. Після слів Кім, що вона знайде для нас місце, де ми зможемо лишитись на тривалий час, я відчула себе дуже щасливою, наче камінь впав з серця. Бо на цей момент тривога вже затоплювала мене майже з головою.

Коли ми приїхали в нове місце, нас зустріла Кім зі своєю донькою та подругою. Я була просто вражена тим, як вони готувалися до нашого приїзду, подбали буквально про всі необхідні речі для нас та малечі – їжа, засоби гігієни, іграшки та інше. В новому місці я почала поступово відновлюватися, покращився сон мій та малюка, стали зникати нічні жахіття, я знову отримала здатність розмірковувати про майбутнє. Аміті допомагає зі всілякими питаннями, як то пошук роботи, запис дитини до садочка/школи, організовує чудове дозвілля для дітей та спільноти біженців – і це ще далеко неповний перелік.

Моя безмежна подяка Кімберлі та всій команді Аміті за глибоку людяність та потужну підтримку всіх постраждалих родин з України! Я дуже вдячна Чеській республіці за гостинність та допомогу, я дуже вдячна всім людям, які підтримують Аміті – завдяки вам стільки зруйнованих доль отримують шанс на відновлення! Завдяки Кім та вам усім моя надія та віра в добре майбутнє для людства, яку я майже втратила, відновлюється! Бажаю Кім, команді Аміті, всім небайдужим людям та їх родинам миру, добробуту, щастя.